Крок перший. Визначення актуальних проблем громади.
Методів такого дослідження існує безліч. Найпоширенішими з них є соцопитування та моніторинг місцевих ЗМІ. Зручним є обговорення проблем на засіданнях рад органів самоорганізації населення. Тут водночас можна розпочати й пошуки шляхів вирішення вказаних проблем. Доволі цікавим методом є аналіз передвиборчих програм кандидатів у депутати місцевих рад та міських і сільських голів. Після з’ясування проблем громади проводиться виділення найбільш важливих питань для кампанії громадського лобіювання. Наприклад, ви з’ясували, що в громаді є кілька десятків проблем. Навряд чи ви зможете вирішити їх усі зразу. Вам потрібно вибрати для початку одну проблему.
Крок другий. Створення ініціативної групи
Усім відомо, що навіть суттєва проблема, що турбує мешканців міста або села, може роками не бути сформульованою та тим більше не бути вирішеною. Причин цьому може бути багато, проте найчастіше трапляється так, що для її вирішення не вистачає в першу чергу ініціативи та наполегливості. А тому для того, щоб розпочати процес вирішення проблем населеного пункту треба визначити коло осіб (представники НДО, орган самоорганізації населення, мешканці конкретного мікрорайону), які здатні й готові взятися за розв’язання наболілих проблем. Чим ширшим буде коло зацікавлених осіб, тим легше буде проходити процес лобіювання. Важливо також, щоб поєдналися зусилля різного типу суб’єктів (представники НДО, бізнесу, органу самоорганізації населення). Неодмінно треба подбати про легітимність суб’єкту лобіювання. І якщо для органу самоорганізації населення така процедура не обов’язкова (в силу його призначення та функцій), то інші можливі ініціатори лобіювання повинні провести процедуру визначення актуальних проблем населеного пункту у вигляді опитування громадської думки, або отримати рішення зборів за місцем проживання. Можливий варіант збору підписів під зверненням.
Крок третій. Формулювання мети лобіювання.
Коли актуальні проблеми громади остаточно визначені, наступним кроком повинно стати формулювання питань, що потребуватимуть лобіювання. Тобто необхідно чітко визначити кінцеву мету та проміжні завдання лобіювання, урахувати можливі ускладнення та підрахувати матеріальні, інтелектуальні та людські ресурси, необхідні для реалізації задуманого. Провести розрахунок часу, потрібного для здійснення лобіювання.
Крок четвертий. Визначення «мішені».
Від вірного визначення «мішені» багато в чому залежить успіх усієї справи, адже існують такі поняття, як компетенція та повноваження різних органів місцевого самоврядування та різних посадових осіб. Добре знання цього предмету є запорукою успіху. Треба чітко уявляти, у чиїй компетенції знаходиться те чи інше питання, хто саме з депутатів місцевої ради спеціалізується на такого роду проблемах, які депутатські групи готові будуть підтримати таке рішення. Мати основну «мішень» - того, хто відповідає за рішення та запасну – безпосереднього керівника особи, що приймає рішення (або вищій орган влади). Потрібно впливати на чиновника системно: застосовувати велику кількість звернень громадян (це можуть бути і сотні звернень), судові позови, скарги його безпосередньому керівництву, масові акції. Вплив має бути постійним. Ваша мішень проводить нараду в певному районі міста? Пікет дістане його і там. Він їздить на рибалку у село? Навідайтесь в це село! Але як тільки він стає готовим до діалогу на рівних - розпочинаємо діалог.
Крок п’ятий. Складання плану кампанії.
Оскільки рідко вдається вирішити проблему одним заходом, потрібно продумати стратегію дій. Які акції зможуть вплинути на «мішень»? Якою має бути інформаційна кампанія? Якою має бути послідовність акцій? Які потрібні ресурси?
План має включати перелік заходів, розподіл обов’язків по напрямкам роботи, призначення відповідальних за кожну акцію.
Крок шостий. Надання процесу лобіювання публічності.
Дуже важливим є залучення до кампанії громадського лобіювання ЗМІ. По - перше, це створює незручності для чиновника, який є для вас «мішенню». Жоден з них не любить, коли про його бездіяльність або неправомірні рішення пишуть у газетах. По – друге, за допомогою ЗМІ про вашу боротьбу дізнається велика кількість людей. Багато хто з них підтримає вас. В результаті вплив на «мішень» стає ще сильнішим. При правильній побудові кампанії чиновник приречений – рано чи пізно боротьба набуває такого масштабу, що ігнорувати думку людей вже неможливо. В решті решт він буде змушений йти на поступки.
Кожен етап кампанії має свою специфіку висвітлення:
На початку кампанії бажано за допомогою ЗМІ зосередити увагу громадськості на проблемі, показати її гостроту та нагальність. Доречні репортажі з «місця подій» з коментарями фахівців, експертні статті.
На етапі розгортання кампанії належить висвітлювати через медіа обговорення різних шляхів вирішення проблеми. Підкреслювати переваги того варіанту, що пропонуєте ви. На цьому етапі важливо надати можливість журналістам взяти безпосередню участь у подіях. Доречно запланувати громадські слухання, круглі столи, дебати між прихильниками альтернативних шляхів розв’язання проблеми. Зазвичай журналісти охочіше висвітлюють таки події, тому що відчувають свою причетність до подій. В разі застосування акцій прямої дії для тиску на посадовців також обов’язкова присутність на них представників ЗМІ.
На етапі ухвалення рішення важливо дати громадянам відстежити, як приймають рішення ті чи інші обрані ними до влади представники. Хто був проти, чому? Наскільки драматично проходив процес прийняття рішення? Чи вдалося вирішити проблему? Якщо ні, хто конкретно заблокував рішення?
Крок сьомий. Контроль за виконанням пролобійованих рішень.
Навіть у разі успіху, у справі лобіювання інтересів громади дуже важливо не зупинятися на досягнутому. Особливо актуально це у випадках, коли прийняття того чи іншого рішення зачепило чиїсь бізнесові, або владні інтереси. Ваші опоненти обов’язково зроблять спробу досягнути свого в іншій спосіб. Тому розслаблятись після досягнення успіху не можна.
Методів такого дослідження існує безліч. Найпоширенішими з них є соцопитування та моніторинг місцевих ЗМІ. Зручним є обговорення проблем на засіданнях рад органів самоорганізації населення. Тут водночас можна розпочати й пошуки шляхів вирішення вказаних проблем. Доволі цікавим методом є аналіз передвиборчих програм кандидатів у депутати місцевих рад та міських і сільських голів. Після з’ясування проблем громади проводиться виділення найбільш важливих питань для кампанії громадського лобіювання. Наприклад, ви з’ясували, що в громаді є кілька десятків проблем. Навряд чи ви зможете вирішити їх усі зразу. Вам потрібно вибрати для початку одну проблему.
Крок другий. Створення ініціативної групи
Усім відомо, що навіть суттєва проблема, що турбує мешканців міста або села, може роками не бути сформульованою та тим більше не бути вирішеною. Причин цьому може бути багато, проте найчастіше трапляється так, що для її вирішення не вистачає в першу чергу ініціативи та наполегливості. А тому для того, щоб розпочати процес вирішення проблем населеного пункту треба визначити коло осіб (представники НДО, орган самоорганізації населення, мешканці конкретного мікрорайону), які здатні й готові взятися за розв’язання наболілих проблем. Чим ширшим буде коло зацікавлених осіб, тим легше буде проходити процес лобіювання. Важливо також, щоб поєдналися зусилля різного типу суб’єктів (представники НДО, бізнесу, органу самоорганізації населення). Неодмінно треба подбати про легітимність суб’єкту лобіювання. І якщо для органу самоорганізації населення така процедура не обов’язкова (в силу його призначення та функцій), то інші можливі ініціатори лобіювання повинні провести процедуру визначення актуальних проблем населеного пункту у вигляді опитування громадської думки, або отримати рішення зборів за місцем проживання. Можливий варіант збору підписів під зверненням.
Крок третій. Формулювання мети лобіювання.
Коли актуальні проблеми громади остаточно визначені, наступним кроком повинно стати формулювання питань, що потребуватимуть лобіювання. Тобто необхідно чітко визначити кінцеву мету та проміжні завдання лобіювання, урахувати можливі ускладнення та підрахувати матеріальні, інтелектуальні та людські ресурси, необхідні для реалізації задуманого. Провести розрахунок часу, потрібного для здійснення лобіювання.
Крок четвертий. Визначення «мішені».
Від вірного визначення «мішені» багато в чому залежить успіх усієї справи, адже існують такі поняття, як компетенція та повноваження різних органів місцевого самоврядування та різних посадових осіб. Добре знання цього предмету є запорукою успіху. Треба чітко уявляти, у чиїй компетенції знаходиться те чи інше питання, хто саме з депутатів місцевої ради спеціалізується на такого роду проблемах, які депутатські групи готові будуть підтримати таке рішення. Мати основну «мішень» - того, хто відповідає за рішення та запасну – безпосереднього керівника особи, що приймає рішення (або вищій орган влади). Потрібно впливати на чиновника системно: застосовувати велику кількість звернень громадян (це можуть бути і сотні звернень), судові позови, скарги його безпосередньому керівництву, масові акції. Вплив має бути постійним. Ваша мішень проводить нараду в певному районі міста? Пікет дістане його і там. Він їздить на рибалку у село? Навідайтесь в це село! Але як тільки він стає готовим до діалогу на рівних - розпочинаємо діалог.
Крок п’ятий. Складання плану кампанії.
Оскільки рідко вдається вирішити проблему одним заходом, потрібно продумати стратегію дій. Які акції зможуть вплинути на «мішень»? Якою має бути інформаційна кампанія? Якою має бути послідовність акцій? Які потрібні ресурси?
План має включати перелік заходів, розподіл обов’язків по напрямкам роботи, призначення відповідальних за кожну акцію.
Крок шостий. Надання процесу лобіювання публічності.
Дуже важливим є залучення до кампанії громадського лобіювання ЗМІ. По - перше, це створює незручності для чиновника, який є для вас «мішенню». Жоден з них не любить, коли про його бездіяльність або неправомірні рішення пишуть у газетах. По – друге, за допомогою ЗМІ про вашу боротьбу дізнається велика кількість людей. Багато хто з них підтримає вас. В результаті вплив на «мішень» стає ще сильнішим. При правильній побудові кампанії чиновник приречений – рано чи пізно боротьба набуває такого масштабу, що ігнорувати думку людей вже неможливо. В решті решт він буде змушений йти на поступки.
Кожен етап кампанії має свою специфіку висвітлення:
На початку кампанії бажано за допомогою ЗМІ зосередити увагу громадськості на проблемі, показати її гостроту та нагальність. Доречні репортажі з «місця подій» з коментарями фахівців, експертні статті.
На етапі розгортання кампанії належить висвітлювати через медіа обговорення різних шляхів вирішення проблеми. Підкреслювати переваги того варіанту, що пропонуєте ви. На цьому етапі важливо надати можливість журналістам взяти безпосередню участь у подіях. Доречно запланувати громадські слухання, круглі столи, дебати між прихильниками альтернативних шляхів розв’язання проблеми. Зазвичай журналісти охочіше висвітлюють таки події, тому що відчувають свою причетність до подій. В разі застосування акцій прямої дії для тиску на посадовців також обов’язкова присутність на них представників ЗМІ.
На етапі ухвалення рішення важливо дати громадянам відстежити, як приймають рішення ті чи інші обрані ними до влади представники. Хто був проти, чому? Наскільки драматично проходив процес прийняття рішення? Чи вдалося вирішити проблему? Якщо ні, хто конкретно заблокував рішення?
Крок сьомий. Контроль за виконанням пролобійованих рішень.
Навіть у разі успіху, у справі лобіювання інтересів громади дуже важливо не зупинятися на досягнутому. Особливо актуально це у випадках, коли прийняття того чи іншого рішення зачепило чиїсь бізнесові, або владні інтереси. Ваші опоненти обов’язково зроблять спробу досягнути свого в іншій спосіб. Тому розслаблятись після досягнення успіху не можна.
Комментариев нет:
Отправить комментарий